Podcast by Ukrainian Moms in Toronto
Читає Оксана Смільська Інелла Огнєва Я думаю, кохання - це не квіти... Не місячні прогулянки вночі... Кохання - це дивитися, як діти Дрімають в нього тихо на плечі... Кохання не в красивих подарунках І навіть не в закоханих словах... Не в пристрасних солодких поцілунках, А в сяючих, турботливих очах... Кохання у горнятку з теплим чаєм, У витримці і вмінні промовчать... У тому, що так рідко помічаєм І часто забуваємо сказать... Любов не у стрункому її стані, А в променях на кутиках очей... Кохання це не те, що на екрані, А глибоко у душах двох людей... Любов у суперечках і прощенні, У помилках і вмінні пробачать... Кохання це не мить одна натхнення, – Це вічність, що навчає нас чекать... Чекати, поки станемо мудріші, Бо молодість з роками промайне... Та лишиться у серці значно більше... Турботливе, сімейне, мовчазне... Кохання в сивині на срібних скронях, У зморшках і у тихій хрипоті... В турботливих натружених долонях, Незмінно найтепліших у житті...
Читає Оксана Смільська Сергій Осока Тітка осінь настелила ряден - світляки нападали на них... А дівчата плакали, бо зрада. А баби хрестилися, бо гріх. Позаснули карі і блакитні, промочивши вію не одну. І вуста, натомлені тремтіти, ніжно цілували далину. Ще хотіла діток перестріти - перестрівся старець хутірський: - Що палила, доню? - КрАсне літо. - Що несеш у торбі? - Гнилички.
Довгі дні пересушені ночі. Марина Пономаренко by Ukrainian Moms in Toronto
Відверті розмови з Уляною Глинчак
Відверті розмови БЕЗ МОНТАЖУ з Уляною Глинчак
Відверті розмови БЕЗ МОНТАЖУ з Уляною Глинчак
Читає Оксана Смільська Rest in peace and rise in glory
Відверті розмови БЕЗ МОНТАЖУ з Уляною Глинчак
Читає Оксана Смільська Пам’ятаєш дощі? Пам’ятаю... Пам’ятаєш світанки і зрубану пальму? Пам‘ять тихше, замріть у стоп-кадрі Незабутні моменти під назвою «Пам‘ять» Завтра буде? Буде, кохана! Нас чекають світи і моря - Серед зим, сніговіів, потопів, Вічне літо, де ти, і, де я В центрі студії світла прожектори І напис червоний «Запис іде» Затягнулися з'йомки З робочою назвою «Докуфільм» Ні про кого, не тут і ніде
Читає Оксана Смільська Ілюстрація Ольги Ткаченко
Читає Оксана Смільська Image: Julia Merk
Михайло Коцюбинський "Відьма" (частина 4) by Ukrainian Moms in Toronto
Михайло Коцюбинський "Відьма" (частина 3) by Ukrainian Moms in Toronto
Михайло Коцюбинський "Відьма" (частина 2) by Ukrainian Moms in Toronto
"І все на світі треба пережити" Ліна Костенко by Ukrainian Moms in Toronto
Читає Оксана Смільська І як тепер тебе забути? Душа до краю добрела. Такої дивної отрути я ще ніколи не пила Такої чистої печалі, Такої спраглої жаги, Такого зойку у мовчанні, Такого сяйва навкруги. Такої зоряної тиші. Такого безміру в добі!.. Це, може, навіть і не вірші, А квіти, кинуті тобі.
Читає Оксана Смільська Збірка Івана Франка "Зів'яле листя" «Тричі мені являлася любов…» Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана, із обснов Сріблястих, мов метелик, підлетіла. Купав її в рожевих блисках май, На пурпуровій хмарі вранці сіла І бачила довкола рай і рай! Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай. Явилась друга – гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Таємна й недоступна, мов святиня. Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: «Мені не жить, тож най умру одна!» І мовчки щезла там, де вічно темно. Явилась третя – женщина чи звір? Глядиш на неї – і очам приємно, Впивається її красою зір. То разом страх бере, душа холоне І сила розпливається в простір. Спершу я думав, що бокує, тоне Десь в тіні, що на мене й не зирне – Та враз мов бухло полум’я червоне. За саме серце вхопила мене, Мов сфінкс у душу кігтями вп’ялилась І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась, Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма! Вона мене й на хвилю не пустилась, Часом на груді моїй задріма, Та кігтями не покида стискати; То знов прокинесь, звільна підійма Півсонні вії, мов боїться втрати, І око в око зазира мені. І дивні іскри починають грати В її очах – такі яркі, страшні, Жагою повні, що аж серце стине. І разом щось таке в них там на дні Ворушиться солодке, мелодійне, Що забуваю рани, біль і страх, В марі тій бачу рай, добро єдине. І дармо дух мій, мов у сіті птах, Тріпочеться! Я чую, ясно чую, Як стелиться мені в безодню шлях І як я ним у пітьму помандрую.
Фото: Ірина Данчук - Light U Studio Модель: Зоя Півень Читає Оксана Смільська ...Вже й воду брала з іншої криниці, а вже й не знала, де себе подіть. Дівчата потягли на вечорниці, то я й пішла, щоб дома не сидіть. Вони собі жартують з парубками, а я сиджу, самотня, при стіні. Пряду куделю. Не зберусь думками. В мені умерли всі мої пісні. Вони ж співають про якусь кирею, про те, що хтось когось занапастив. Я оступіла: Гриць прийшов із нею. Мене побачив — очі опустив. Враз поповзли по вилицях рум’янці. Очима більше не стрічались ми. Він танцював із Галею, і в танці мов щось топтав і нищив чобітьми. Воно було на танець і не схоже, ті корчі мук у синім кунтуші. Аж хтось тоді сказав: — А не дай боже так танцювать навиворіт душі! Мінились тіні на чолі блідому. Кресав гопак вогонь з-під підошов. Я тихо вийшла. І пішла додому. Не бачив Гриць. Навприсядки пішов. ...Мені всю ніч в очах це маячіло. А після тих проклятих вечорниць пройшло два дні, вже добре споночіло, аж, боже мій! — заходить в хату Гриць.
Читає Оксана Смільська Фото: Tania Max +++ Влітку мені не вистачає тебе найбільше. Вечорами, коли спадає задушлива спека, повернутись додому з охолодженого ненависними кондиціонерами офісу, їсти солодкі полуниці, переодягтись у легку сукню-льолю і босоніжки без підборів, сісти в машину і поїхати до води. Сидіти на березі, їсти руками якусь смачну і шкідливу їжу, дивитися на хвилі, на чайок, на дітей, що будують піщані замки. Дочекатись відпустки і прямувати кудись на південь розбитими шляхами моєї країни. Зустрічати світанки на старих заправках серед безкрайого степу, запивати хотдог гіркою кавою, купувати черешні і абрикоси у бабусь на роздоріжжях, скорочувати маршрут, блукати серед занедбаної промзони маленького містечка, намагатись порозумітись українською з перехожими. Приїхати нарешті до моря, вдихнути його повітря на повні груди, вибігти з машини, розкидаючи капці по пляжу, побачити дельфінів вдалині, підніматись в гори щовечора, разом дивитись серіали, самій читати сумні книжки, спати до полудня, не встигати на сніданки. Хотіти, щоб літо ніколи не закінчилось. Не хотіти, щоб все закінчилось. Цього літа я переміряла безліч красивих льоль, але, знаєш, в джинсах так зручно. В моєму новому місті так багато води. Цього року вона краде у містян пляжі, затоплює пірси. Вода тепер ближче. А ти - далеко. І мені все одно, коли закінчиться літо.
Для дорослих Читає Оксана Смільська Ілюстрація Лесі Крайн Частина 3
Для дорослих Читає Оксана Смільська Ілюстрація Лесі Крайн Частина 2
Для дорослих Читає Оксана Смільська Ілюстрація Лесі Крайн Частина 1
Читає Оксана Смільська Фото: Light U Studio | Irene Danchuk Photography А скажи — Модільяні був ідіот? — допитувалась вона, коли я вправними, як у піаніста, пальцями вигравав на засмаглих персах. — Такий же ідіот, як і всі в цьому світі, — повчав я, обіймаючи успокоєні вибухи її сідниць. — Розумієш, старий, я часто думаю про незвичайність мистецтва. Це зайва розкіш. — Так, мистецтво — то завше надмір, — відповідав, виціловуючи коліна. — Але надмір лише й рятує нас від убогості. Смертним полишається єдине: бодай маленький надмір — У вірі, у звичках, у смаках, просто — в примхах. — Так, моя маленька. Саме так. Ти як завжди говориш діло, — повторював, клацаючи зубами од пристрасті. — А коли в нас народиться доня, ми кластимем їй в узголів’я тільки троянди, — охриплим голосом проказувала вона. — Так. В узголів’я і неодмінно — троянди,— не своїм голосом я погоджувався покірно. — Яка докучлива муха — дзижчить і дзижчить. Убий її, любчику. IV. 1968 Василь Стус
© 2020-2025 Ivy Podcast Discovery LLC
